За довгу історію розвитку мистецтва фіолетового піску у ісинських майстрів склалися певні принципи ліплення чайників, виробилися особливі естетичні та технічні вимоги.
Багато майстрів, починаючи з Ґун Чуня, прославилися своїми чайниками.
Наприкінці XVIII століття майстер кераміки і каліграф Чень Маньшен (陈曼生) узагальнив накопичений досвід, представивши 18 форм чайників. Які, з одного боку, були створені Маньшеном як певний підсумок колективного розвитку мистецтва ліплення чайників, з іншого — кожну форму він довів до досконалості і став орієнтиром для наступних поколінь майстрів. Відтоді цю колекцію форм називають «Чайники Маньшена» (曼生壶) або «18 форм Маньшена» (曼生十八式).
Новий час подарував молодих майстрів і сучасні віяння в кераміці, з'явилися нові форми чайників, складні й лаконічні, фантазійні або як наслідування давнини. У будь-якому разі, колекція форм постійно розширюється.
Назва форми вкрай важлива для чайника, бо зазвичай вона і є його іменем. Усі сучасні керамісти насамперед повторюють старі форми, бо на їхньому ліпленні вони вчаться розуміти гармонію чайника і його технічну будову.
